Читаючи ту чи іншу книжку, читач може потрапити або в погану компанію, або в хорошу. Коли я читала "Крадійку книжок", мене не відпускало госте відчуття, що я вдома, в затишній компанії щирих друзів і давніх знайомих. Звісно, я не була там, в невеличкому містечку на околиці Мюнхена. Не була фізично. Але емоційно та почуттєво я вся була там. Стояла збоку і спостерігала...
А спостерігати було за чим. Спершу мені довелось познайомитися з доволі чудернацьким оповідачем. Зі Смертю. Саме так. Саме з великої літери. Бо цей оповідач незримо був присутній у кожній події цієї книжки. Я зробила ще одне важливе відкриття. Смерть не одягає чорного плаща з великим каптуром. Вона не носить за плечима коси. Натомість Смерть має вигляд звичайної людини. Смерть - це наша точна копія.
Пізніше, читаючи історію, я познайомилася з дивакуватою(на погляд пересічних німців, але не на мій) дівчинкою. Це дванадцятирічне дівча нестерпно прагнуло навчитися читати. Її маленький братик помер і першою книжкою, яку вкрала майбутня книжкова злодійка, був "Посібник гробаря". Може, не найкраща книжка для початку навчання. Але так вже сталося.
Після першої книжки в житті дівчинки з'явилися родина, друг з волоссям лимонного кольору, ще декілька вкрадених книжок та єврей з волоссям, наче пташине пір'я(такий собі пернатий друг-єврей).
Усі ці події певним чином вплинули на дівчинку, на її мислення, на вчинки і переживання. Але найголовніше, що з нею сталося, коли вона навчилася читати і поринула у світ слів, перейнялася їх магією - дівчинка зрозуміла усю силу слів. Слів, які можуть торкатися найглибших струн душі, проникати до серця або ж полонити своєю грубою силою, затьмарювати розум, спонукати до необдуманих вчинків, тяжких злочинів проти людства. Такими словами користувався фюрер - безжальний вождь, який упевненими, але лихими словами вистелив криваву дорогу до Смерті. Смерті добра та любові в серцях німців, що повірили його словам.
Але слова мають і іншу властивість - заспокоювати, колисати, створювати теплу і затишну атмосферу.
Прочитавши цю дивовижну історію австралійського письменника Маркуса Зузака, в основу якої лягли спогади його батьків-емігрантів, я зробила для себе висновок, що слова мають владу. Слова мають силу. Ними можна любити. Або ж ненавидіти. Словом можна накоїти багато страшного і лихого. Але водночас словом можна сколихнути в людському серці найкращі прагнення, які згодом переростуть у щось хороше і світле. Щось таке, що обов'язково дасть плоди добра і любові.
Автор: Наталія Андрійченко
Немає коментарів:
Дописати коментар