Однієї ночі, коли Світлячок, як завше, освітлював доріжку, йшов моторошний чорний Жук. Цей несподіваний гість підійшов до Світлячка.
Світлячок посміхнувся і хотів було освітити дорогу Жукові, але той злісно буркнув:
- Нащо тобі освітлювати всім дорогу? Хіба це не страшенно нудно?
- Ні. Мені не нудно, – пригнічено відказав добрий Світлячок.
- Якщо це така цікава справа, ти мусиш дати й мені спробувати!
- Я не впевнений, що це хороша ідея, адже необхідно бути дуже відповідальною комахою, щоб цілодобово освітлювати дорогу іншим.
Чорного Жука дуже розізлило те, що сказав світлячок. Страховисько взяв та й розбив маленького ліхтарика. Світлячок зойкнув і перелякано взявся за голову:
- Ой лишенько! Що ж ти накоїв, Жуче?! Як мені тепер виконувати свою роботу?
Але поганця вже й близько не було видно. Втік. Бідолашний Світлячок зажурився і поплентався куди очі бачать…
Аж раптом з неба впала велика зірка і перетворилася на маленьку жіночку. Вона усміхнулася до зачудованого Світлячка й промовила:
- Не засмучуйся, я подарую тобі чарівні золоті крильця. Ти зможеш кружляти садком і без клопоту освітлювати всім-всім-всім дорогу. Світлячок зрадів і подякував добрій чарівниці.
Тепер світлячок літає в садку і освітлює комашкам дорогу. А вони все дивуються, куди ж подівся ліхтарик. А чорний Жук обернувся на камінь. Таких, як він, у саду тепер дуже багато.
Немає коментарів:
Дописати коментар