Хоч крихту шукала пташина спочину

Хоч крихту шукала пташина спочину -
 Гайнула з тяжкого полону у світ.
Забути жадала бодай половину
Закоцюблих у клітці в’язких довгих літ.
Не вірила волі,
Не ждала весни:
Бажала покинуть пропаще.
Здригалась від болю,
Тремтіла слізьми:
 Не думала мила про краще.
Аж ось – не самотня,
Тріпнулося щось
У грудях маленької пташки.
І вмить так неждано, і так незабутньо
Розквітли у серці ромашки.
Хоч крихту шукала пташина любові -
Крильми тріпотіла, бажала знайти.
Тепер мила ніжилась в щирій розмові.
 Немає тривоги, нема самоти.

Наталія Андрійченко