Звісточка з дитинства

Дитинство - це казкова й чудернацька пора. Такий особливий час, коли найменша дрібничка, що стається з дитиною або трапляється на її ще невпевненому життєвому шляху, має шанс стати величезним відкриттям. Тому будь-яка подія може назавжди закарбуватися в пам'яті дитини, вилитися в творчість або перетворитися на щось більше, ніж просто спогад.
У мене літнє дитинство асоціюється з бабусиними грушами, дідусевими каченятами, красивими квітами та деревами, що росли в саду. Зимові спогади пов'язані з теплим муркотливим котом, що мирно посопує на моїх колінах, особливо цікавими збірками казок та маминим вишиванням.
Дитинство - це ще й пора моїх перших спроб пера. Нехай поезії дитинства й не вирізняються оригінальністю, зате зберігають серед своїх скромних рядочків трепетні моменти.

***

 Соняшник 

 Стоїть на полі пан високий, 

 Посміхається усім.

І розкрив свої широко 

 Пелюстки він золоті. 

 Він до сонця повернувся 

 І ласкаво посміхнувся, 

 Ще й листочком замахав – 

 Тепле сонце привітав. 

 Дощик крапельки струсив, 

 Пана нашого умив, 

 Ну а він собі раденький, 

 Чорнобривий і гарненький, 

 Ще й підморгує дівчині – 

 Червонесенькій калині. 

 Та намисто одягнула 

 І йому також моргнула

***

Дощ і сонце 

 Небо хмари затягнули, 

 Небо плаче від дощу, 

 Тепле сонечко заснуло 

 І сховалось за ріку. 

 Ну а дощ все більше й більше 

 Заливає світ слізьми

 І здійнявся вітер, свище. 

 Почалися зливні дні. 

 Ну ж бо, сонце, ти
 Не бійся! 

 І поглянь хоч промінцем. 

 Білим світлом освіти все, 

 Не сварися із дощем. 

 Раптом дощ почав кінчатись, 

 Сонце визирнуло з хмар. 

 Воно вийшло привітатись 

 І прийшов кінець всіх чвар!

***

Літній вечір 

 Закінчився світлий день. 

 Промайнув він, як хвилина. 

 Теплий вечір знову йде, 

 Йде вечірняя година. 

 І гарячим янтарем 

 Сонце сяє вдалині. 

 Теплі відблиски його 

 Ще стрибають на вікні. 

 І рожеві ніжні хмари 

 Все по небу ще пливуть. 

 Вітер листям закриває 

 Квіти ніжні, що цвітуть. 

 Чути тільки шелест листя 

 І співанку цвіркуна. 

 Сонце далі покотилось 

 І його уже нема…