Іздрик

од-і-до 

 відстань до тебе вимірюю днями 

автозаправками і амаркордами 

відстань від тебе долаю прямо 

не обертаючись майже гордо 

відстань до тебе – тонка тканина

 палево іскра спалах

 відстань від тебе – глуха трясовина 

темна пропаща хмара 

відстань до тебе 

долається строго 

віддано чесно вперто

 відстань від тебе – 

помилка бога 

час вже давно її стерти 

відстань до тебе

 як добрі новини з периферії зору

 відстань до тебе – 

крапелька слини 

відстань від тебе 

– censored

*****

Інший 

людина сама нічого не може 

людині завжди потрібен інший 

на кого можна себе помножити 

для кого варто писати вірші 

з ким можна разом долати відчай 

чи радість ділити не ризикуючи 

хто може в будь-яку мить засвідчити 

що ти – реальний 

що ти – існуєш 

людина ж бо в себе не надто вірить 

все свідка для себе шукає якогось 

нема людини – спіймає звіра 

не зловить звіра – віднайде бога 

не знайде бога – візьме люстерко 

та навіть там себе не впізнає 

бо в сóбі бачить обличчя смерті 

й не розуміє що смерті немає.. 

людина сама нічого не може – 

ні народитись ні вмерти тихо 

побудь же іншим мені мій боже 

постій поблизу… 

помовч… 

подихай…

*****

Молитва 
коли повертається світ спиною
 і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять
 і коли вже довкола пахне війною
 і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити
 я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом

*****

все що у тебе є – все воно може боліти 

те чого в тебе немає боліти не буде

 тож позбувайся добра допоки ще літо

 і не ховайся від зла бо воно повсюди

 і не звертай із дороги якої не видно 

і зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок 

краще обходити збоку все необхідне 

краще не підбирати з дороги піщинок 

 «свій» і «чужий» – це слова що нічого не значать

 «хочу» і «можу» – ілюзія для олімпійців 

майя суцільна – усе що ти чуєш і бачиш 

пік параної – біг у мішках на милицях 

 воля й бажання – проекції термодинаміки 

смерть і життя – лиш питання сухої статистики 

годі шукати на небі підказок і натяків 

годі пройти вздовж межі уникаючи ризиків 

 все що ти маєш і любиш – усе воно буде боліти 

все що вже втратив – не станеться навіть журбою

 є тільки простір і час – і обидва вони відкриті

 є тільки біль у тобі що минеться разом із тобою

***** 

щедрик 

 стільки відважних і неуважних 

стільки успішних але смішних 

стільки вродливих але зрадливих 

випий за них помолися за них 

стільки багатих і тупуватих 

стільки розумних але сліпих 

стільки захланних та безталанних 

випий за них помолися за них 

стільки чеснот непридатних для честі 

стільки щедрот невимовно скупих 

стільки красот у відразливих бестій 

можна і з ними – краще без них 

кожному всього по правді відважено 

я лиш одного просив би між тим: 

дай мені боже бути уважним 

дай мені боже не бути сліпим

ЯКЩО…

 ЯКЩО… 

 Як вистоїш, коли всі проти тебе — 

Упали духом і тебе кленуть, і 

Як всупереч усім ти віриш в себе, 

А з їх невіри також візьмеш суть; 

Якщо чекати зможеш ти невтомно, 

Оббріханий — мовчати і пройти 

Під поглядом ненависті, притому 

Не грати цноти ані доброти; 

 Як зможеш мріять — в мрійництво не впасти, 

 І думать — не творити думки культ, 

Якщо Тріумф, зарівно як 

Нещастя, 

Сприймеш як дим і вітер на віку; 

Якщо стерпиш, як з правди твого слова 

Пройдисвіт ставить пастку на простих, 

Якщо впаде все, чим ти жив, і знову 

Зумієш все почати — і звести; 

 Якщо ти зможеш в пориві одному 

Поставить все на карту — і програть, 

А потім — все спочатку, і нікому 

Про втрати й слова навіть не сказать; 

Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили 

Служити ще, коли уже в тобі 

Усе згоріло, вигасло — лишилась 

Одна лиш Воля — встоять в боротьбі; 

 Як зможеш гідно річ вести з юрбою 

І з Королем не втратиш простоти, 

Якщо усі рахуються з тобою — 

На відстані, яку відміриш ти; 

Якщо ущерть наповниш біг хвилини 

Снагою дум, енергією дій, 

Тоді весь світ тобі належить, сину, 

І більше: ти — Людина, сину мій.

*****
 If you can keep your head when all about you
Are losing theirs and blaming it on you;
If you can trust yourself when all men doubt you,
But make allowance for their doubting too:
If you can wait and not be tired by waiting,
Or, being lied about, don’t deal in lies,
Or being hated don’t give way to hating,
And yet don’t look too good, nor talk too wise;
If you can dream – and not make dreams your master;
 If you can think – and not make thoughts your aim,
If you can meet with Triumph and Disaster
And treat those two impostors just the same:
If you can bear to hear the truth you’ve spoken
Twisted by knaves to make a trap for fools,
Or watch the things you gave your life to, broken,
And stoop and build ‘em up with worn-out tools;
If you can make one heap of all your winnings
And risk it on one turn of pitch-and-toss,
And lose, and start again at your beginnings,
And never breathe a word about your loss:
 If you can force your heart and nerve and sinew
To serve your turn long after they are gone,
And so hold on when there is nothing in you
 Except the Will which says to them: “Hold on!”
If you can talk with crowds and keep your virtue,
Or walk with Kings – nor lose the common touch,
 If neither foes nor loving friends can hurt you,
If all men count with you, but none too much:
 If you can fill the unforgiving minute
With sixty seconds’ worth of distance run,
Yours is the Earth and everything that’s in it,
And – which is more – you’ll be a Man, my son!

Редьярд КІПЛІНҐ (в перекладі Євгена Сверстюка)

Карантин – найкращий час для саморозвитку

Інтерв’ю з пані Людмилою Андрійченко 

Інтерв’юер – Наталія Андрійченко

 Це інтерв’ю відбулося у весняний сонячний день. Приємний сільський краєвид, затишний будиночок, запашна кава, чорний пес-жевжик – здається, ідеальні складові вдалого інтерв’ю з мамою. Ми з моєю привітною та усміхненою респонденткою зручно вмостилися на кухонних диванчиках і теревенимо про непростий, але водночас ресурсний період нашого життя – карантин.
- Доброго ранку, мамо. Дякую тобі, що погодилася поспілкуватися зі мною. Адже знаю, що попри карантин ти завжди квапишся встигнути зробити якнайбільше цікавих справ. Який у тебе настрій сьогодні? 
- Доброго ранку, Наталю. Коли ти запропонувала, я одразу почала думати, чим зможу поділитися. Адже минув цілий місяць карантинного життя. І впродовж місяця я стикалася з різними ситуаціями. Деякі мене радували, інші засмучували. Але сьогодні настрій у мене позитивний. Я налаштована спілкуватися і ділитися своїм оптимізмом.
 - Приємно таке чути! Отже, спочатку я б хотіла дізнатися, які емоції у тебе викликала звістка про тривалий карантин. Ти засмутилась, зраділа, що можна буде побути вдома, чи, можливо, відчула щось зовсім інше?
 - Знаєш, я чомусь зовсім не засмутилась. Звісно, трохи пізніше виникали різні емоції. Але я сприйняла карантин як можливість. З одного боку, це можливість відпочити від насиченого спілкування з людьми на роботі, бо дистанційна робота не так мене обтяжує. А з іншого, нагода приділити час моєму улюбленому саду. Тому можу сказати, що сприйняла звістку спокійно.
- Але ж не може бути все так безхмарно. Гадаю, кожна людина стикається з певними обмеженнями й труднощами на карантині. Як у тебе з цим? 
- Хм… Звісно, певні труднощі є. Я, наприклад, не можу піти в кіно чи театр, або відвідати ботанічний сад. Там же зараз магнолія квітне. Це має бути дивовижно красиво! Але я намагаюся завжди бути оптимісткою і бачити ресурси й можливості там, де їх важко розгледіти. На карантині я можу більше спілкуватися з вами, моїми найріднішими людьми. Можу ретельніше доглядати за улюбленими квітами. Тим паче, що тепер у мене є теплиця, в якій я планую посадити «примхливі» овочі та отримати щедрий врожай. Нудьгувати й думати про погане зовсім ніколи!
- Так, мамо. У тебе стільки життєвої енергії, що, здається, вистачило б на цілий світ. Напевно, впродовж карантину траплялися й кумедні ситуації. Поділись, будь ласка, з читачами. Що тобі запам’яталося найбільше? 
- Справді (усміхається), і смішного не бракує. Найбільше мене розважає, напевно, наш пес Чарлі. Такого жвавого пса ми раніше не мали. Згадую, як він нещодавно вступив у боротьбу з садовим шлангом. Це ж треба, він, мабуть, подумав, що то якась змія. Його не злякала навіть вода, яка лилася зі шланга. Битва була запеклою. Ох, а як я сердилась на нього, коли він забіг до новенької теплиці, двері за ним зачинилися, він прожогом кинувся рятуватися й продер дірку в плівці, якою накрита теплиця. Але що вдієш. Не уявляю, як було б нудно без цього бешкетника.
- Наш пес – ще той розбійник. Знаєш, мамо, що мене цікавить найбільше?
 - Ні, але тепер і мені цікаво, що ти запитаєш.
- Що ти хочеш зробити в першу чергу після карантину? 
- Піти в кіно!
- А телевізор? 
- Не те, зовсім не те. Я люблю атмосферу кінотеатру. Екран великий, тому здається, що ти прямо там, з героями. Дуже приємне відчуття.
- Що ж, дякую, мамо, за таке змістовне й веселе інтерв’ю. Ти дуже цікавий співрозмовник. Що порадиш нашим читачам? 
- Пораджу не впадати у відчай, бути терплячими. Адже карантин колись закінчиться. А такої класної нагоди зблизитися з рідними людьми та приділити час своєму фізичному й духовному розвитку може більше й не бути.
- Гадаю, це найкраща порада, яку можна дати! Дякую за бесіду і бажаю тобі вдалого дня сьогодні. 
 - Навзаєм, Наталю. Віримо в добро.

Поза межами…

Поза межами дому лишились міста. 

Великі, маленькі, вчорашні…. 

Поза межами дому лишились вуста. 

Кохані чи дружні, вчорашні… 

Поза межами дому була метушня, 

Бо Київ, дороги… А люди 

Спішили, сварились, 

Будували мости неозорі 

І зводили грізні споруди. 

Поза межами дому лишились міста, 

 Та наші бажання любити 

Ще тут. 

Ми повернемось скоро гуляти, 

Співати й любити Дніпро. 

І старезний, зажурений Київ, 

Ти зрадієш, обіймеш нас знов. 

Ти ж бо рідний і щирий, 

Ти повернеш нам нашу 

 Таку необхідну любов.

Наталія Андрійченко

Я дечого навчилася в житті, й передусім - говорити сильним голосом.

У книзі "Становлення" (англ.Becoming) Мішель Обама вперше описує ранні роки свого шлюбу, коли вона намагалася балансувати між роботою та сім'єю в умовах політичної кар'єри чоловіка, що стрімко зростала.
Щира й по-весняному свіжа історія, написана сильною жінкою з непідробним почуттям гумору. Частенько я відчувала, що проживаю щемливі й радісні моменти разом з Мішель. Після цієї книги бажання читати автобіографії видатних людей зросло! Хоча й маю неабиякий сумнів, що бодай одна зможе перевершити "Становлення".
Кілька цікавих цитат:
"Сьогодні ж мені здається, що це було найбезглуздішим запитанням, яке тільки можуть поставити дитині, - Ким хочеш стати, коли виростеш? Начебто зростання має кінець. Начебто ви в якийсь момент стаєте кимось, і це виявляється для вас кінцевою точкою".
"Тепер я розумію, що навіть щасливий шлюб може мати неприємні сторони, що це ніби контракт, який ти постійно подовжуєш та подовжуєш, навіть у тиші - навіть наодинці з собою". "Я дечого навчилася в житті, й передусім - говорити сильним голосом. Завжди намагалася говорити правду й проливати світло на історії людей, яких суспільство залишає на узбіччі". Українською переклав Максим Гоцацюк. Видавництво "BOOKCHEF"2019 р.

Наталія Андрійченко