Осінні дні - це час натхнень і мрій, хвилини спогадів про тепло літнього вечора, меланхолійні сльози і щасливі сподівання. Восени хочеться не лише кутатися в плед, читаючи книжку чи переглядаючи улюблений серіал. Але й писати. Писати вірші, роздуми, листи близьким та коханим. Кажуть, що весна - це пора любові. Якщо так, то пора шаленої і необдуманої любові. Осінь же - це пора тихих і по-справжньому мудрих переживань. Такий тремтливий і щирий період, коли найпотаємніші почуття хочеться заховати від лихого ока, виплекати і вберегти. Допомогти їм перезимувати в теплі та затишку до наступної божевільної весни.
Моя осінь
Шепоче дощ про тебе у траві,
Ріку читає сірими очима.
Ідуть з роботи землі степові,
Лежить гора з сосною за плечима.
Сухе намокло небо і стебло,
У зайченят ростуть веселі зуби,
І кавуняче зернятко стекло
Червоною краплиною на губи.
Подовшали тривоги і листи,
Ліси на глину, на пісок опали.
Лиш ти одна, мені одна лиш ти
Мій палиш сон і душу мою палиш.
Микола Вінграновський
***
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно — відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина,—
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно — музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!
Ліна Костенко
***
Темна ніч, вітрець тихесенький
Зашумів в моїм вікні;
Дощик капає дрібнесенький,
В серце падає мені.
Ні, се мрія доторкнулася
І навіки утекла;
Ти до мене усміхнулася
І свій погляд одвела!
Павло Грабовський
***
***
Ох, розкрились троянди червоні,
наче рани палкі, восени,
так жалібно тремтять і палають –
прагнуть щастя чи смерті вони?
Не осиплються тихо ті квіти,
не настане життя в них нове,
ні, ударить мороз до схід сонця
і приб’є поривання живе.
І зчорніють червоні троянди,
наче в ранах запечена кров…
Ох, нехай же хоч сонця нап’ються,
поки ще їх мороз не зборов!
Леся Українка
***
Літо бабине, бабине літо…
Серце чує осінні путі…
Хтось заплутав зажурені віти
в павутиння нитки золоті.
Листя слухає вітру зітхання
і згортає свої прапори.
На покірну красу умирання
сонце дивиться сумно згори…
В’януть, в’януть вуста пурпурові…
Але радість і в осені є!
В золоте павутиння любові
ти заплутала серце моє.
Володимир Сосюра
***
Цвітуть осінні тихі небеса,
Де ти стоїш блакитна, мов роса.
В очах засмуток темний, мов ожина, —
Моя кохана, мріялось, дружина.
Як сон далекий, видиво майне…
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.
Я під вікно прилину навесні,
Щоб ти знялася пташкою ві сні,
Де цілувала кучері волосся,
Де пригортала те, що не збулося,
Що не воскресло в літечко сяйне…
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.
У тебе смуток, в мене ревний жаль,
У тебе вечір — в мене ніч і даль.
Я під вікном постою із журбою,
Куди ж мені подітися з тобою?
Хай серце серцю звісткою майне…
Хай не забудь, а згадуй ти мене…
Андрій Малишко
***
Де ходили ми степом тим,
Вже не б’ють крильми стрепети.
Не сміється ніч зорями —
Там тепер все зорано.
Пригадай колись, любая,
Скільки там було люблено!..
Воду п’є з Дніпра вересень.
Сам-один пливе селезень.
Мозолевський Борис
Чудова добірка! Якраз хотілося чогось такого осінньо-поетичного! :)
ВідповістиВидалити