Рецензія на мультфільм «Зоотрополіс»

Страх - це єдине, чого варто боятись

Тизерами майбутнього анімаційного фільму нас почали тішити ще влітку. З тих же коротеньких тизерів ми дізнались, що все відбувається в мегаполісі під назвою Зоотрополіс. Фільм про фантастичний звіриний світ, де всі тварини, незалежно від того, хижаки вони чи травоїдні, досягли певної гармонії і вибудували свою цивілізацію.

Велике місто. Мегаполіс. Це те середовище, де народжуються, втілюються або ж вмирають великі, середні, маленькі й мацюпусінькі мрії. І в це неймовірне місце, сповнене дивовижних краєвидів, різноманіття культур і націй, звичаїв і традицій, мріє потрапити кроличка Джуді Гобс (Джинніфер Ґудвін). На диво, ця юна панянка мріє не аби про що, а про роботу поліцейською.

Мрії – не надто проста річ. Зазвичай, щоб дотягнутись до них, треба подолати тернистий шлях. А на шляху можуть траплятися такі важкі речі, як нерозуміння батьків, надто суворі наставники і начальники-самодури. Наша героїня цілеспрямовано долає всі перешкоди і потрапляє до омріяного міста, де, як вона гадає, перед нею відкриті всі двері, вікна і навіть кватирки. Але ні. Не все так просто. Важкі обставини доводиться долати знову й знову, знову й знову. На щастя або ж ні, доля дарує Джуді знайомство з Ніком Крутихвостом (Джейсон Бейтман), хитрим лисом-шахраєм, обвинуваченим у злочині, якого він не скоював. Перед двома напарниками, які такими стали випадково, стоїть завдання розслідувати чудернацьке перевтілення хижаків на диких звірів. Залишається сподіватися, що у них все вдасться.

Дуже важливо, що творці фільму не стільки тішать нас крутим сюжетом, а скільки намагаються показати, що для того, аби реалізувати себе та побудувати гармонійний світ, треба багато й наполегливо працювати. Так, Леадор Левогрив (Дж. К. Сіммонс) – мер Зоотрополіса, неодноразово повторює девіз міста «У Зоотрополісі хто завгодно може стати ким завгодно».
Не можна не відзначити, які неймовірно мімімішні жителі міста! Милість усіх героїв просто зашкалює, незважаючи на те, що всі вони такі несхожі. І майже всі встигають показати себе навіть за кілька секунд екранного часу. Взяти хоча б Бенджамина Шкрябогриза (Нейт Торренс). Здавалося б, суворий гепард. А насправді пухкенький любитель пончиків, творчості співачки Газель та добряк, готовий протягти лапу допомоги (часто липку від тих же пончиків) ближньому.

Мультфільм переповнений дуже смішними і справді дотепними жартами. Але не варто сприймати його лише як дитячий мультик. Це серйозний анімаційний фільм, який розкриває багато суспільних проблем: дискримінація, стереотипи, забобони, жорстокість до тих, хто чимось вирізняється з-поміж інших. Режисери Байрон Говард («Рапунцель: Заплутана історія») та Річ Мур («Ральф») намагаються показати, що цей світ далеко не ідеальний. А навпаки, багато в чому схожий на наш.

Окрім всього, у мультику колосальна кількість відсилок на поп-культуру. І постери з «Зоряними війнами», і згадки про різні анімаційні фільми Діснея («Холодне серце», «Ральф», «Місто героїв»), супергеройські фільми (Джуді розриває на грудях накидку паркувальниці, наче супермен), відсилка до серіалу «The Breaking bad» (укр. «Пуститися берега») і навіть пряме копіювання дона Корлеоне з «Хрещеного батька».

Окремо варто зауважити, що багато персонажів розроблені з попередніх образів Діснея. Так, слон Джамбо Джуніор, який продав морозиво Ніку – це відсилка на слоненя Дамбо з однойменного мультика Діснея.

А сам Нік Крутихвіст – це майже повна копія лиса Робіна Гуда з мультфільму «Робін Гуд» 1973 року.

Прототипом мера Леадора Левогрива став Муфаса з класичного «Короля лева». А якщо уважно придивитися, можна помітити лого Міккі Мауса на щоці Бенджамина Шкрябогриза. До речі, схожі лого є майже в кожному мультику Діснея.

Дія фільму рідко коли бувала нудною, хоч місцями могло здатися, ніби все трохи затягнуто. Але лише місцями і на якусь мить. Загалом же, сплетіння крутих жартів, колоритних персонажів та цікавих сюжетних поворотів зробило свою справу. Мультфільм вийшов якісним та цікавим не лише для дітей, але й для дорослих. Незалежно від віку, в цьому мультику кожен віднайде щось для себе. Зоотрополіс – це місто мрій. Дизайн фільму просто приголомшливий, бо все таке яскраве, багатогранне й кольорове. Так, дизайн міста повторює дизайн з фільму «Земля майбутнього» 2015 року.

Тільки там все набагато прозаїчніше та сіріше. А Зоотрополіс – це такий собі Нью-Йорк, тут мирні хом’яки спокійно ходять на роботу, землерийки купують леопардові лосини, мафіозний клан збирає борги, а лінивці приймають містян у державних муніципальних службах.

Але яким би багатогранним нам не здавався Нью-Йорк, Зоотрополіс перевершує його у мільйон разів. Адже на півночі тут в буквальному сенсі мороз та крижаний холод, на півдні – тропіки і джунгі. І все це настільки талановито промальовано, що складається враження, ніби й справді можна так швидко й легко перебратися в цей мальовничий Зоотрополіс.
Музичний супровід – це ще одна чудово продумала сторона фільму. Музика супроводжує героїв всюди. І всюди вона доречна до конкретної ситуації. Співачка Газель (Шакіра) – це той символ надії і натхнення, який так потрібен всім.
Не можу не сказати про чудовий український дубляж. Жарти адаптовані до нашої публіки. Голоси, які проймають, смішать, зворушують, надихають. І дивовижний голос Злати Огнєвіч, яка співала за Газель, захоплює та заворожує. Адже не дарма кажуть, що українська мова дуже милозвучна. Під час перегляду мультика я в цьому ще раз переконалась.

Мультик настільки багатогранний, що хочеться передивитися його ще раз, аби розгледіти всі моменти, які пройшли повз увагу при первинному перегляді. Сподіватимемося, що така дивовижна історія матиме продовження. А, можливо, навіть не одне. Адже, за результатами українського бокс-офісу, картина «Зоотрополіс» стала рекордсменом серед анімаційних фільмів в Україні!
Отже, щоб завоювати велике місто, треба лише бути цілеспрямованим створінням. Байдуже, чи ти великий і сильний лев, чи маленька кроличка. Головне – що ти носиш в своїй душі. А найкраще, щоб там зберігались добро, любов і величезна сила духу. Тоді велике місто обов’язково підкориться. Адже єдине, чого справді варто боятися – це сам страх. Сходіть на мультфільм. Гарантую, що нудно не буде. А натомість буде весело, місцями сумно і неодмінно дуже повчально.

Автор: Наталія Андрійченко